Вулиці Опції

[Еліс Каллен]

...

[Есме Каллен]

19 січня 2004 10.15
>>> Територія Калленів, Гараж

Дорога розпливчасто пливла, наче стрічка. Есме їхала досить швидко, але в межах розумного. "Цікаво, як було б швидше? На максимальній швидкості Розиного BMW чи вампірським бігом?"
Жінка глянула вгору на дзеркало. Вона вигляділа, як завжди вишукано і стримано. Такі жінки завжди причаровували з першого погляду. "Яка різниця. Я вже у дорозі… Ще трохи."
За деякий час, Есме проїхала вивіску «Гостинно просимо до Порт Анжелесу!». В самому місті швидко вже не можна було їхати, тому Каллен збавила швидкість і поїхала далі. Плутаючись вулицями, жінка знайшла магазин мистецтв, який був філіалом аукціону Christie's.
- Як добре! Я на місці! – дверцята машини відчинилися і жінка зайшла в середину магазину.

>>> Магазин

[Есме Каллен]

19 січня 2004 10.50
>>> Магазин

Есме доїхала практично до центру міста. По вулиці тягнулася колона машин, вона перегрупувалася, щоб швидше виїхати на потрібне шосе, але застрягла ще в більшому заторі. "Що ж це таке? Затор в Порт Анжелесі? Це щось новеньке!"
Вампіра посигналила машині попереду, але та не здивувалася ні на сантиметр.
- От тобі й радості від покупки! Сиджу прикута в ряді машин…
Каллен відчинила віконце дверки і запитала у водія напроти:
- Доброго! Містере, чому стоїмо, чому тягнеться кілометровий затор і ніякого здвигу?
Чоловік був роздратований. Його червоні щоки багровіли ще дужче, ніздрі роздувалися, а голос сичав незадоволенням:
- Якийсь придурок в’їхав у стовп і зніс його начисту, а ще там кажись пару машин заділо! Чорт його знає! Ідіот пришиблений! А мені тут стирчати пів дня! Попався б під руку – прибив би власноруч! – чоловіка понесло далі і він видав тираду повну лайки.
Есме розвернула голову і тихо промовила про себе
- Ясно. Це на довго…
Жінка дістала телефон, щоб зателефонувати комусь із родини, але в останню мить передумала. "А що я їм скажу? Застрягла в заторі? Новина дня! Ворхол зі мною – це головне. Нічого почекаю трохи. Думаю дорогу очистять і я поїду додому."
Каллен витягнула із бардачка журнал. Це ж звісно був Vogue. Біблія сучасної моди. "Цікаво чий? Еліс чи Роз? Хоча… Певно їхній. Що там пишуть цікавого?" Перегляд товстеленного журналу пройшов за 15 хвилин. Есме перегорнула всю рекламу. Цінних порад було не багато, в основному об’єм журналу займали фотографії.
- Що ж, тепер я в курсі останніх модних тенденцій! – журнал полетів через плече вампіри на заднє сидіння.
BMW продвинувся аж на три метри вперед. Попереду виднілися евакуатори, які відганяли розбиті машини, але до них було метрів зо сто. "І чим мені зайнятися весь цей час? "
Каллен оглянулась по сторонах. В її око впала одна крамничка попереду. Вона була досить обшарпана і з вітрин завалена мотлохом, але впринципі мала досить пристойний вигляд. Над дверима величалась вивіска "Антикваріат"
- Можна й сюди зайти. Може щось цікаве знайду?
Жінка припаркувала машину біля тротуару і зайшла до крамнички.

>>> Магазин

[Теренс Уільямс (...]

--- Магазин, Порт Анжелес

За спиною грюкнули двері, почулися якісь матюки продавця, але Теренс на це не зважав. Він впевнено йшов за цією дамочкою-вампіркою. Вона в принципі не виглядала вороже настроєною чи готовою напасти на нього. У Вільямса склалося таке враження, що ти ба вона сама від нього тікає. "Оце прикол! Вампірка мене нашугалася!!! Тре неодмінно її зловити."
Жіночка завела мотор і була готова вже рушити. "Ні, ні!!! Куди ж ти тікаєш дорогенька від мене?" Машина рушила і виїхала на дорогу.
- Забуваємо про пробку! О_О…
З цими словами Теренс розкрив сумку і почав ритися в глибинах цієї торби.
- Текс, не то… - рука хлопця занурилася ще далі в нетрях його мотлоху, - Ну, де ж ти заховався? От чорт…Здається воно!
Вільямс витягнув маленький передавач, щось типу маячка із розряду клубу Вмілі ручки чи Зроби собі сам. Звісно воно не виглядало мініатюрною монеткою, як у фільмах про Джеймса Бонда, але діяло на причуд добре.
Все ще слідкуючи на скільки продвигається пробка міського трафіку вперед, хлопець розжував гумку, для вірності надув з неї бульбашку і витягнув із роту. Машина вампірки про двинулася на метрів п'ятнадцять.
- Нууууус, пішли ловити рибку… Чи то кільку… Ні тараньку, - хлопець обдумував як краще обізвати мертву рибу.
Пройшовши між рядами машин, які нешвидко їхали, Теренс підійшов до заду BMW і з силою ляснув по капоту, щоб та гумка з передавачем добре прилипли. Хлопець задоволений собою пройшов ще трохи вперед, до лобового вікна машини.
Він подумав, щоб такого сказати жіночці, щоб налякати її. Адже Теренс переможець вампірів, нехай всі мертвяки трясуться перед ним і ховаються по своїх вонючих склепах, бо це Теренс – переможець вампірів! В голові прокрутився цілий піарний ролик його персони, але крім фразочки "Радий був знайомству", хлопець так нічого з себе зловісного і не родив, тому вирішив використати класику жанру.
Різко витягнувши руку із кишені, хлопець склав пальці у формі пістолету і жестикулярно вистрілив з нього по Есме.
Справа була зроблена. "Краще не злити цю вампірку, бо ще кинеться на мене…Тьфу, нечиста, най тобі най!"
Теренс шмигнув від ряду машин і поспішив шукати свою власну таратайку. Ну в порівнянні із шикарним кабріолетом BMW, машина Уільямса була реально консервною бляшанкою, але якою! "Ця краля пройшла і Крим, і Рим, і мідні труби! Послужить ще й трохи мого віку! Смерть вампірам і да прибуде зі мною сила! Яхууууууу!!!"

--- Вулиці, Форкс

[Есме Каллен]

19 січня 2004 11.05
>>>Магазин
На вулиці ще був затор, але досить невеликий і от-от можна було виїхати з Порт Анжелесу. Есме швидко сіла до машини і завела двигун. Картина мирно стояла на задньому сидінні. "Хоч в цьому аспекті все добре! Потрібно їхати додому…"
Подумала Каллен і виїхала на проїжджу частину дороги. Вона глянула у лобове дзеркало і помітила, що той невіглас також вийшов із крамниці антикваріату.
- Що за нахабство!... Чи він щось запідозрив? Потрібно звідси їхати! Негайно!
Есме виїхала на дорогу і вистроїлася в ряд інших горе-машин. Цей хлопець турбував Каллен. Поводився він занадто дивно, як для звичайного незнайомця. "Та і я сама незвичайна жінка… Вампірка! Не кожний день вампірку зустрінеш." Есме намагалася заспокоїтися, але присутність хлопця викликала в неї лише занепокоєння. Вампірка слідкувала за незнайомцем у бокове дзеркальце. "Він йде до мене, якого біса?"
Каллен подивилася вперед. Машини ще товпилися біля світлофору, але принаймні рухалися вперед. Вона відчула що по машині щось стукнуло.
- Знову він! Та що ж це таке!
Хлопець обійшов машину і завмер перед Есме. Він наче щось обдумував, але потім жестом вистрілив в неї.
"Дістав!" Вирвалося з середини. Вампірка натиснула клаксон і посигналила хлопцю.
- Псих! Недоумок! – це роздратувало жінку і Каллен вже була готова наїхати на нього, але стрималася. – Таких психів я лише в Лос Анжелесі і Чикаго зустрічала. Господи, все я їду звідси!
Незнайомець певно злякався і зник із виду. Есме оглянулася по сторонах, його ніде не було.
- Хвала небесам. Я ще не бачила такого навіженого! Кошмар…
Пробка на вулиці на кінець зникла і Каллен виїхала із міста. Настрій був зіпсований і дивне відчуття страху охопило серце. Жінка гнала на повній і майже за пів години вже під’їздила до Форксу.

>>> Форкс