Будинок Сема та Емілі Опції

[Еліс Каллен]

...

[Вовкулака 1 (неі...]

Джейкоб Блек чомусь не брав трубки телефону. "З ним же все гаразд?" Гудки йшли, а відповіді не було. Хлопець закінчив виклик і поглянув на мобільний. Раптово Сем почув мелодію СМС і відразу відкрив його. Сет зреагував миттєво, настрочив також повідомлення. Улей почав читати.

Привіт, Сем! Я нормально але от Леа, вона зникла. Я з Беллою очікую її вдома! Тому не знаю зможу чи я бути на зборах...Сподіваюсь Леа прийде до 11

"Хммм… Леа в своєму репертуарі! Зникла… І куди вона пошвендяла? Комусь плакатися в жилетку? На неї не схоже! В лісі може вовчицею бігає? Як її рани? Чорт! Вміє вона спаскудити настрій!" Сем подивився на Емілі, яка поралася біля столу. Вона готувалася до приходу зграї нареченого. Йому стало шкода, що така чудова дівчина втягнута у весь цей вихор подій.
"Надіюсь Леа не піде на Кал ленів знову. Бо прийдеться їй тоді копати яму два на два!" Хлопець обхопив голову руками і пройшовся пальцями по волоссі. "Чому все так складно? Ще й до Сета якась дівчина прийшла. Белла… Белла… Не знаю ніяких Белл. Потім розпитаю хто така. Знається якась новенька." З роздумів вовкулаку вивів дзвінок телефону. "О, Джейк! Нарешті! Чого так довго?"
Хлопець натиснув кнопку і почав говорити.
- Привіт, Джейк! Ти там як? Все нормально? Цілий?
Хлопець слухав відповідь і перейшов до справи:
- Збори будуть на 11 годину у мене вдома. Я зараз до старійшин піду, переговорю з ними щодо всього цього хаосу…- Сем запнувся, він не знав казати йому це чи ні, але все таки вирішив озвучити, - Сет написав мені, що Леа не ночувала вдома, зникла кудись. Хоч вона ще й та стерво, але я за нею хвилююся.

[Вовкулака 1 (неі...]

- Сем, це перейшло межу. Я її пошукаю. Леа дуже гарячкова, може піти мститися.
- Навряд чи вона піде до Калленів знову! Думаю її здоровий глузд візьме гору над її чортовим характером! Та й пошматували її добряче! Вона фізично втомилася… Я надіюся, що вона просто зараз блудить десь по лісу чи Форксу і не вчудить чого зайвого! – Сем втомлено видихнув і ще раз нагадав про збори. – У мене на 11.
- Добре, я буду на 11.
- Бувай!
Розмова закінчилася, а от неприємності лише починалися! Улей переодягнувся і оглянув всій торс, живіт. Були невеличкі шрами і почервоніння, все решта в ідеальному стані. Сем защебнув сорочку і підійшов до Емілі.
- Я піду до старійшин. Скоро повернуся.
- Я не хочу, щоб ти йшов до них! Я не хочу, щоб вони сварили тебе, я не хочу, щоб тобі на плечі сідали всі ці негаразди… Ти на це не заслуговуєш! Чуєш…не заслуговуєш!
Сем обійняв і приголубив Емілі.
- Я знаю, але нічого з цим не можу зробити. Хтось же повинен керувати зграєю. Не хвилюйся, все буде добре! Я люблю тебе.
Вовкулака поцілував свою наречену у губи, вона відповіла на поцілунок. "Потрібно йти. Все одно я не відтягну цю зустріч!"
- Я піду. Не сумуй. Скоро прийдуть хлопці.

---- Збори старійшин

[Вовкулака 1 (неі...]

19 січня 10.40

---- Збори старійшин

Сем похнюпивши носа йшов від старійшин. Йому прийшлося вислухати дуже неприємну розмову і вона стосувалася в основному його і Леа. Їхньої вини було порівну. Леа спровокувала бійку, а Сем не попередив цього конфлікту. Палка в двох кінцях, хто правий хто винуватий. Отримавши ряд вказівок, хлопець планував з чого почати збори.
Улей глянув на годинник, підходила 11 година. "Скоро хлопці зберуться! Потрібно почати із головного – Каллени. Потім щодо Договору… І нарешті Леа." Після згадки цього імені по спині пройшли мурашки. Клірвотер була самим найбільшим головним болем хлопця.
- Ну і куди вона дриманула? Добре, що я промовчав при Гаррі про її зникнення, бо він би мене прибив би на місці, а тепер нехай розбирається з нею сам!
Двері дому рипнули. В кімнаті була Емілі.
- Я вже прийшов. Хлопців ще не було?
Дівчина розвела руками.
- Ясно. Все пройшло не так вже й погано, я очікував такої розмови. Що ж побачу, як там хлопці.

[Джейкоб Блек(рол...]

19 січня, 11.00
---Будинок Блеків---Річка

Блек дуже скоро натрапив на слід вовчиці. Він був зовсім свіжий - не довелося навіть принюхюватись, таким чітким він був. Вчорашня втома геть вивітрилася, зараз він хотів одного - дізнатися чи все з нею добре. Проте, на великий жаль хлопця, слід вів не так далеко - він обривався прямо біля річки. В Блека був ступор та здивування, було враження наче вона просто розчинилася в повітрі та її розвіялася по вітру! Він нервово пробіг кількасот метрі взовж річки та назад. Все одно - нічого! Джейкоб бісився вдивляючись на той берег - ніякого натяку на сліди.
Дідько! Клірвотер! Та що за біс тобі нашептав?! - з силою вдарив по воді.
Робити було більше нічого, треба було повертатись та вирішувати ще одне нагальне питання. Іноді Блек ненавидів своє становище - наслідника вожака. Кожне його слово мало велику вагу для зграї, та навіть для Сема, хоч той не рідко був проти його ідей. Повертався він майже ні з чим, вовкулака знайшов тільки напрямок та й те, чи вірний?
... До будинку Улея хлопець зайшов як у воду опущений - вся лють вивітрилася після кількох кілометрів бігу. Ще нікого окрім Сема, звісно, із зграї не було.
- Привіт Емілі - він завжди був привітний із нею, так би мовити відношення як до сестри. Блек ніколи не винив її ні в чому, навіть не рідко міг підтримати, бо їй і так важко жилося - Сем не цукерка. - Ще раз привіт - вже тихіше сказав він до господаря будинку та плюхнувся на перший стілець. - Чекаємо наших? Вони хоч повставали? - намагався якось підтримати розмову хлопець. - До речі... Клірвотер зникла. - не чекаючи зауважень Сема він пояснив - Геть зникла, наче в повітрі розчиналась. Я тільки що шукав її. Слід обривається біля річки. - сухо констатував Джейкоб.

[Вовкулака 1 (неі...]

19 січня 11.00

Сем почув, як до дому увійшов Джейкоб. Він привітався із Емілі та власне з ним самим.
- Чекаємо наших? Вони хоч повставали?
- Так, повставали. Пол із Джаретом сьогодні пересікалися вже. Ембрі буде з хвилини на хвилину. Сет через якусь знайому може затриматися, але думаю він прийде. У мене до нього особлива розмова щодо Леа…
- До речі... Клірвотер зникла. Геть зникла, наче в повітрі розчиналась. Я тільки що шукав її. Слід обривається біля річки.
Сем поглядом втупився у Блека. "Як то зникла? Вона ж не голка в копиці сіна! Боже, ну ще цей геморой на мою голову! Леа ти мій хрест!" Улей сам сів у крісло. Він промовчав, обдумуючи ситуацію, яка склалася.
- Не впевнений, що вона ось так взяла і ділася. Вона десь поблизу…Куди їй йти та ще й зі своїми ранами! Тим паче вона не ночувала вдома, Леа повинна бути виснаженою. Після зборів підемо її шукати. – Сем замовк і витримав довгу паузу, - Старійшини призвали бути розумнішими… Так що прийдеться певно заховати свої кігті і ікла…

[Джейкоб Блек(рол...]

Хлопці повинні були прийти, але запізнювались. Це напружувало та виводило із себе, плюс те що зграя на зборах буде не повною. Джейк намагався оволодіти емоціями та не зважати на свої претензії та гнів.
- Схоже на те, що прийдеться. Дурна дівчина, вона не подумала про зграю, але Гаррі. Він і так не дуже здоровий... - почав звинувачувати дівчину Блек, хоч і розумів що це нічого не вирішить. - Старійшини як завжди праві. Нас не так багато, щоб дати гарний відпір кровососам. І нажаль, ми вчора перевірили це власною шкурою. Ти як? - трохи винувато подивився він на Сема, але не зміг довго дивитися в очі, все ж таки він підтримував ідею піти і дати виклик вампірам. Блек відчував себе винним перед Семом і зграєю. В такі миті йому здавалося, що бути ватажком як його пращурам не дано, і він повинен відступитися поки не сталося гіршого.
- Той, є чим горло трохи промочити - вовкулака відчавав дику спрагу.
Ох і хлопці, гірше за дівок... Вони там що, марефет наводять? - міркував Джейкоб.

[Пол Тенді (роль ...]

>>з вулиці

Пол усміхаюсь забіг до будинку. Щойно хлопець здійснив ще одну пробіжку - від свого дому, до дому Сема(щойно Пол забіг додому щоб щось перекусити, як маерин крик про прибирання кімнати, відбив весь апетит). Та й знову зустрівши по дорозі Джареда, разом прибули до Улея.
- Здоров, Джейк, - стримано привітався Пол і кивнув іншому хлопцю. Джаред зробив те саме. - Сем... Бачу, цілі, не сильно вчора влетіло? - констатував Пол.
Хлопець кинув запитальний погляд на Сема.
- Де ж всі? Невже всі дружньо вирішили запізнитись? - дещо іронічно запитав Пол, адже сам прибув недуже вчасно.

[Вовкулака 3 (неі...]

--- Резервація

Джаред зайшов до будинку Сема разом із Полом. Хлопець тихо привітався із вожаком і помітив, що не вистачало ще Ембрі, Сета і Леї. "Лея, чорт. Вона ж покинула зграю вчора. Чи це просто були її психи? Цікаво що з нею будемо робити?"
- Здоров, Джейк.
- Привіт. – хлопець махнув рукою в сторону Блека.
- Де ж всі? Невже всі дружньо вирішили запізнитись?
- Та ладно, Поле. Практично всі у зборі. Почекаємо на Ембрі. Він певно сачкане уроки через збори, от і запізнюється. А Сет… Прийде коли прийде.
Хлопець зняв з себе куртку і сів на тісну канапу.
- Сем, що там старійшини кажуть? Все так погано чи ми такі погані, цапи відбувала?
Джаред глянув на Джейка і йому одразу згадалася його думка про Калленів. Про їхні надможливості. Хлопець не хотів замовчувати цю тему і відкладати у довгий ящик.
- Народ, всі ж в принципі знають на що здібні вампіри. А от наші п’явки, якісь не такі. Мутовані якісь вони чи що! – Потрібно було аргументувати свої слова, - Мене он той блондин у бійці приспав. Я навіть не встиг накинутися на нього чи його подружку. Просто стояв як вкопаний і мене клонило на сон. Це не нормально. Як ви вважаєте?
Хлопець шукав підтримки серед хлопців. Якою дивакуватою не звучала його ідея, але все таки факт був на лице.
- Може з кимось щось таке трапилося в бійці? Може не таке точне, як в мене, але щось, що підпадає в рамки Це важко пояснити.

[Вовкулака 1 (неі...]

Сем якось почувався все більш впевненішим із приходом хлопців. Принаймні вже був Джейк. На Блека Улей завжди розраховував і прислухався до його порад не лише через те, що він мав би традиційно стати вожаком зграї, а просто через те, що хлопець говорив слушні речі. От і зараз він був абсолютно правий.
- Схоже на те, що прийдеться. Дурна дівчина, вона не подумала про зграю, але Гаррі. Він і так не дуже здоровий...
- Так… Гаррі вже не молодий і серце в нього барахлить. А Лея його своїми кониками в могилу раніше часу хоче увігнати. Хоч би Сет був би старшим за неї, то може її дурощі прикручував, а так одне одного дістають, як малі діти. Я був би дуже радий, щоб Леа цього року закінчила школу і подалася навчатися до коледжу кудись подалі, у Флориду наприклад.
"Так, у Флориду, як мінімум або на Гаваї, або у Мексику, а ще краще у Європу. За сотні тисяч кілометрів від мене і Емілі. І всі проблеми, як рукою зняло б! Треба було б з Гаррі поговорити. Натякнути. Може б допомогло б."
Джейк промовив сидячи у кріслі.
- Той, є чим горло трохи промочити
Сем підійшов до холодильника і відчинив дверцята. На полиці стояли бляшанки із пивом. Рука звично потягнулася до напою, але Улей передумав. Все таки, хоч пиво і був для вовкулак наче компот (вовчі гени не давали відпір сп’янінню), але все таки вчора ж була велика бійка! "Нехай п’є мінералку."
- Лови! – вигукнув хлопець і кинув в сторону Джейка пляшку із водою.
За дверима почулося шаркання двох пар ніг. По звуку це мали б бути Пол та Джаред. Справді у двері втиснулися цих двоє вовкулак. Пол виглядав, наче на ньому і подряпинки не було, веселий і запальний, а от Джаред стриманий і трохи засмучений.
Обоє привіталися з Семом і Джейкобом.
- Сем... Бачу, цілі, не сильно вчора влетіло? - констатував Пол.
- Та цілий, цілий… - решта фрази Сем озвучив у себе в голові, щоб її не почула його наречена.
"А мало влетіти від Емілі? Вона мені, що бос чи начальник? Вона у мене найкраща, замість криків обвинувачення, допомогла рани обробити."
Пол і Джаред почали сперечатись чому ще нема Ембрі і Сета.
- Сем, що там старійшини кажуть? Все так погано чи ми такі погані, цапи відбувала?
- Коли всі зберуться тоді і почнемо говорити, бо кожному повторювати тридцять разів я не збираюся.
Далі Джаред почав говорити про досить цікаві речі. Нові можливості вампірів. Сем й сам щось підозрював про таке.
- Джаред, це потрібно якось точніше встановити. Те, що з ними щось не так це точно! Коли ми зловили останнього вампіра, який тиняв по лісі, то з ним проблеми аж ніякої не виникло, роздерли, наче кролика. А Каллени не такі, вони…- Сем не договорив до кінця, він сказав, - Ембрі йде сюди.

[Вовкулака 4 (неі...]

19 січня 2004 11.17
--- Школа

Весь запиханий Ембрі пригнався до будинку Сема. Перед порогом він обтріпався і випер піт із чола.
"Фе… від мене тепер певно смердить потом? Чорт, біг би в подобі вовка все було б ОК! Так, Ембрі забий на це, зараз буде щось важливіше ніж твоє обнюхування шмоток!"
Хлопець вловив у повітрі запахи практично всіх вовкулак, крім Клірвотерів. "Значить не один я запізнився!"
Ембрі дьоргнув ручку дверей без всяких там попередніх стукань у двері. Він і так знав що всі на нього чекали.
- Привіт! – на одному видиху сказав хлопець. – Я вже є! Звиняйте, що спізнився, не міг просачкувати тригонометрію. Привіт, Емілі!
З кімнати визирнула Янг і також усміхнено привіталася.
- Привіт, привіт!
- Я щось важливе пропустив? Ви вже починали? А де Сет? Соплі втирає Леї? – пожартував Ембрі.


Встановлюю чергу написання постів! Сем-Джейк-Джарет-Пол-Ембрі
Сет може вклинитися в чергу по мірі закінчення відіграшу із Беллою.

[Вовкулака 1 (неі...]

19 січня 11.20

Сем поглянув на Ембрі, який переводив своє дихання. "Певно біг сюди…"
- Привіт! Я вже є! Звиняйте, що спізнився, не міг просачкувати тригонометрію.
- Та нічого. Сідай відхекуйся.
- Я щось важливе пропустив? Ви вже починали? А де Сет? Соплі втирає Леї?
- Ембрі! – Сем нахмурився, йому було зараз трохи не до жартів особливо про Леа. – До Сета хтось прийшов і він не може її відшити так швидко. А от Леа… Щоб її грець вхопив. Вона кудись втекла! Джейк намагався її шукати, але вона кудись забилася і навіть не вловив її по запаху. Так, що після наради нам прийдеться її шукати по всьому лісі!
"Що ж тепер коли практично всі в зборі, потрібно починати! З чого саме? Договір…"
- Я обговорював із нашими старійшинами порушення договору. І власне те, як ми вчинили. Вони були в шоці! І я наслухався від них багато чого і явно не дуже доброго! Тому їхня воля така – Піти до Калленів на переговори. На цей раз піду я, Джейк і хтось із Старійшин. Ми будемо переглядати Договір. Власне що саме.
Сем витримав паузу, щоб виоремити з пам"яті самі найголовніші пункти.
- Об’являємо перемир’я. Вони не чіпають нас, ми не чіпаємо їх. Територія залишається така сама. До них виставляється така вимога. Якщо хтось із їхнього кодла приїздить до Форксу, хтось із клану має нам обов’язково повідомити про це. В іншому випадку, це буде розглядатися, як втручання абсолютно ворожого вампіра. Якщо він перетне нашу територію, то ми можемо його розірвати без будь-якого попередження. Якщо перетне і змиється знову до Калленів, як вийшло зараз, вони повинні будуть видати цю п’явку нам. Мирним і спокійним шляхом!
Улей добавив до сказаного.
- І ще один пунктик. На цьому настояли старий Атеа і Блек. Якщо хтось розповість комусь про зграю чи Договір, про наше природне покликання - він автоматично буде виключений із зграї! Йому назавжди буде заборонятися перекидатися на вовка. Якщо і це буде порушено, він повинен буде переїхати за межі штату Вашингтон.
Сем кинув на стіл шкільну газету Форкса, де на першій сторінці красувалося фото двох великих вовків. Неозброєним оком було ясно що це були Леа та Сет.***
- Як це сталося будемо розбиратися з Леа, коли знайдемо її. Жаль, що зараз нема Сета! З нього також спитається! – виходило, що одне одному протиставлялося, тому Сем промовив далі. – На перший раз Леї це простять, але якщо це повториться ще раз. Вона піде із зграї назавжди.
"Ну що, тепер про саму зірку зграї Лею. Хлопці будуть незадоволені! Але нехай із усіма претензіями до старійшин!"
- Леа все таки залинеться з нами у зграї... З нею потрібно буде поговорити… - З кучою нервів і психів… - І повернути її в зграю… Але чи погодиться вона на такі вимоги, що поставили зверху… Коротше, їй забороняється перетворюватися на вовчицю в повсякденному житті. Нехай вчиться контролю. Коли зможе себе контролювати, ласкаво просимо назад, а так зможе перетворюватися на вовкулака лише при самій крайній небезпеці для зграї!
Сем подивився на реакцію зграї. Чогось схожого він очікував. Емілі вийшла із кімнати і тихо пройшла до дивану і сіла туди, піджавши під себе ноги.
- От тепер слухаю вашої думки!


***Посилання на розіграний квест між Леа Клірвотер і Анжелою Вебер. Слід вовкулаки

[Джейкоб Блек(рол...]

Нарешті всі позбиралися, але не в кращому гуморі. Кожен був із якимось тягарем. Найбільше Сем, але воно зрозуміло. Здається тільки Ембрі міг ще жартувати та сміятись. Сем викладував все чітко, ясно, без зайвого. Впринципі, тягнути не було куди і справа вимагала якнайшвидшого вирішення. Джарет був обмовився про здібності холодних, але його ніхто не почув. Джейк вирішив, що до цього треба буде ще сьогодні повернутись, бо і сам опинився в тому становищі, коли кровосос читав його думки.
Він, як і зазвичай, почав першим:
- Семе, я не бачу чому можна протистояти волі старійшин, та навіть не маю на це ні малійшого бажання. Як на мене все ясно, і для нас, вовкулак, геть не буде проблеми чи складнощів у виконанні договору. Але у договору є дві сторони, і як ота - з деяким гидуванням сказав він - сторона буде його виконувати я не знаю, але буду дуже сподіватись на найкраще.
Слова про можливе викриття вовкулак збентежило та шокувало Джека. Ще більше шокувала фотографія в свіженькому номері щоденки Форксу - Леа і Сет в вовкулацькій формі. Такого від неї він не очікував.
Леа геть з ціпка зірвалася. Нехай себе підставляти, але всю зграю? - хоча хлопець миттю хотів її перед собою виправдатити і знайти причини чого вона так зробила, адже знав що диму без вогню не буває... Проте рішення старійшин теж здивувало Блека (якийся день потрясінь вийшов) - їй це пробачили та дозволили реабілітуватись.
- Сем, - серйозно він поглянув на Улея, - без образ, але краще щоб не ти із нею говорив про це. - В пам*яті ще були дуже свіжі спогади про вчорашній розбрат цих двох гарячкових вовкулак.
Все ж таки він не хотів залишати питання надздібностей п*явок і повернувся до слів Джарета:
- Джарет, ти правий. Вони щось таке вміють. Чи всі одразу володіють всім, чи кожен чимось окремо. Під час бою із тим холодним я був ладний заприсягтися, що він читає мої думки. Все що я планував зробити було відзеркалено та контратаковано. - хлопець подивився на інших, чекаючи реакції.

[Вовкулака 3 (неі...]

Сем був почав щось відповідати на зауваження Джарета щодо над здібностей Калленів, але він відволікся, бо прийшов Ембрі.
Той тільки прийшов зі школи і відсахувався через свою пробіжку. Він також помітив відсутність Сета і Леї, тому одразу запитав де вони. Сем відбуркнувся, явно не дуже бажаючи говорити про Клірвотерів і про все що з ними зв’язано.
- До Сета хтось прийшов і він не може її відшити так швидко. А от Леа…
- Її? Ого! А коли це наш Сет обзавівся подружкою? Здається я знаю його голову, як свою…Коли це він встиг? – перебив Джарет, явно зацікавлений персоною дівчини, - Може якась нова пасія із Форксу?
На хлопця важким поглядом подивився Сем. Джарет зрозумів, що зараз була не занадто слушна мить обговорювати дівчат його побратимів. "Цікаво, хто ж то така? Тре буде в нього вивідати? От було б чудово, якби то було закарбування як в мене із Кім!" Індіанець завжди був радий за хлопців, коли ті зустрічали якихось нових пасій і хоч Джарет здавався на вид дуже спокійним, тема особистих стосунків розпалювала в ньому нездоровий інтерес. Ніхто ж не був ідеальним. І він також не був виключенням з цього правила.
- Щоб її грець вхопив. Вона кудись втекла! Джейк намагався її шукати, але вона кудись забилася і навіть не вловив її по запаху. Так, що після наради нам прийдеться її шукати по всьому лісі!
- Сказати чесно, Сем, я на таке очікував. Знаючи весь цей час Лею, я віддав би голову на відсіч, що вона сидить і дується із злоби в якомусь глухому закутку лісу. Можливо вибудовує наполеонівський план помсти чи розправи над всіма нами. У неї завжди був здвиг на цю тему! – Хлопець знизав плечами, пояснюючи чому він так думав. – Просто хтось дуже злопам’ятний ще з дитинства…
Закінчивши такий ліричний відступ, Улей не ходячи околясами, почав доносити до зграї розмову з старійшинами. Він висловив їхнє бажання щодо Договору і самих Калленів. Прозвучало і про порушення Таємниці вовків і звісно про Саму зірку зграї – Лею.
- Леа все таки залинеться з нами у зграї…Коротше, їй забороняється перетворюватися на вовчицю в повсякденному житті. Нехай вчиться контролю…
Джарет посміхнувся. Його обрадувала таке рішення ватаги старих індіанців, як він любив говорити про старійшин.
- Це означає що Леа формально в зграї, але фактично її не буде? Кому прийшла така класна ідея? Я його розцілую від щастя! Геній!
Джейк більше турбувався про сам Договір, він зауважив.
- …Але у договору є дві сторони, і як ота сторона буде його виконувати я не знаю, але буду дуже сподіватись на найкраще.
- Джейк, я думаю холодні не погодяться на таку пропозицію. Що їм? У нас тільки що склалася аналогічна ситуація! Вони свою вампірку не віддали нам. Не віддадуть і потім. Ці переговори ні до чого не призведуть. – Джарет був настроєний песимістично.
Блек не пропустив повз вуха слова свого побратима.
- Джарет, ти правий. Вони щось таке вміють. Чи всі одразу володіють всім, чи кожен чимось окремо. Під час бою із тим холодним я був ладний заприсягтися, що він читає мої думки. Все що я планував зробити було відзеркалено та контратаковано.
- Отож! – хлопець увігнав свій кулак у широку долоню, - Один читає думки, інший вміє якось по-особливому гіпнотизувати… Думаю і їхні дівки не такі прості, як нам здаються. От щоб нам знайти шпигуна хто б міг увійти в довіру вампірів і все у них вивідати… Чи може краще якось по одиночку їх досліджувати?

[Пол Тенді (роль ...]

- Її? Ого! А коли це наш Сет обзавівся подружкою?
- Хах, може то вчителька, йому додатковий урок дає? - пожартував Пол, з тінню усмішки на губах.
- Щоб її грець вхопив. Вона кудись втекла! Джейк намагався її шукати, але вона кудись забилася і навіть не вловив її по запаху. Так, що після наради нам прийдеться її шукати по всьому лісі!
"Не дівчина, а казна-що... І правильно, хай забуває заскоки..."
- Я то за... Але сумніваюсь, що холодні видадуть нам свого, якщо до них хтось прибуде, - Пол підтримував думку Джареда. - Вони знову встануть горою за свого, ми знову залишимось нізчим. Знову повториться така ситуація, і знову сидітимемо, думатимемо, якби то ще раз вирішити все мирно... А чи не легше, виловити Калленів по одному та завдати удару...? - окинув усіх поглядом Пол і швидко додав. - Я просто запитав.
Надзбідності у вампірів. Рр... Як уже казав Пол, дивні ж жарти у природи.
- Незнаю про того худого, Джейк, - сказав Пол. - Але той білявий і справді гіпнотизує, це видно. І це ненормально. Оці їхні вибрики, - забракло кращого терміна. - це навіть дуже ненормально.
От щоб нам знайти шпигуна хто б міг увійти в довіру вампірів і все у них вивідати…
- Довго думав? - тихо пробурмотів Тенді.

[Вовкулака 4 (неі...]

- Джейк, я думаю холодні не погодяться на таку пропозицію. Що їм? У нас тільки що склалася аналогічна ситуація! … - Сказав Джарет. Пол підтримав.
- Вони знову встануть горою за свого, ми знову залишимось нізчим. Знову повториться така ситуація, і знову сидітимемо, думатимемо, якби то ще раз вирішити все мирно... А чи не легше, виловити Калленів по одному та завдати удару...?
Ембрі уважно слухав, що казав Сем і що казали його брати. З однієї сторони вони були праві, але з іншої можна було б бути і не такими чесними!
- Сем мені мало в це віриться! Серйозно, от такі вони дурні піти і здатися і віддати нам їхнього знайомого-мертвяка! Тут тре іншим брати! – Ембрі хижо посміхнувся і запропонував своє вирішення проблеми. – Якщо почнуть віднікуватися тре їх шантажем брати!... А Що тут такого? У бою всі засоби гарні. Тре їм сказати, якщо вони відмовляться, ми розповімо хто вони такі. Може на нас і подивляться як на примурків, але от увагу до них лишню привернемо, а там дивися хтось щось дійсно запідозрить. А якщо їх ще й у лікарню завести…. О то буде фурор! Коротше, вони самі із Форксу втечуть на дуже-дуже довго!
І ця ситуація з Леєю також впринципі досить легко пояснювалася.
- Якби Лея не була дочкою Гаррі, старійшини їй би вже давно пинка під жопу дали і не церемонилися! От її і притримали в зграї! Слава Богу, що Гаррі це хоч в мірках розумного зробив. Коли навчиться контролювати себе, тоді й повернеться. А знаючи її вдачу – це буде нескоро!
Хлопці переключилися на іншу тему. Здібності Калленів. Можливо в цьому щось і було, адже вампіри досить швидко і легко перемогли квілетських вовкулак.
- Оці їхні вибрики - це навіть дуже ненормально.
Джарет хотів запустити шпигуна в клан Калленів, Пол об"єктивно оцінив його ідею.
- Хлопці, тут і шпигун не допоможе! Вони певно у свій клан рідкого кого долучають, а я вже мовчу, щоб комусь лівому довіряв! Самі посудіть, за часів діда Джейка їх було п’ятеро. Лікар-різник, його демонічна дружина, тупа-білявка, шкаф-силач і той вічно задумливий кабачок! Коли пройшло десь років зо вісімдесят ми зустрічаємо ще двох – ліліпутку і хворобливого! Як бачите за такий час мало у них поповнення сталося в клані. Тут потрібно якось по іншому діяти. Моя б воля я їх би розкрив! Нехай тікають із Форксу!

[Вовкулака 1 (неі...]

Сем слухав усі коментарі і поки що не втручався у розмову. Було важливо прислухатися до кожної думки, адже через внутрішній розбрат у зграї й сталася така халепа.
"Можливо, якби Леа можна було поставити на своє місце такого б навіть близько не трапилося!"
Більшість хлопців висловили думку, що Каллени так просто не приймуть умову договору, але сказати чесно, Улей настільки втомився від того, що він був серед двох вогнищ – старійшин і власної зграї, що хотів довіритися цілковито старшим за себе людям.
Ембрі видав просто феноменальну ідею.
– Якщо почнуть віднікуватися тре їх шантажем брати!... А Що тут такого? У бою всі засоби гарні. Тре їм сказати, якщо вони відмовляться, ми розповімо хто вони такі.
– А ти не подумав, що вони власне можуть нам відплатити такою ж монетою? Що їм варто сказати, що ми вовкулаки? Може в це й не повірять, але з Ла Пуш так швидко дременути нам не вдасться, як Калленам із Форксу. У них є мільйони, а в нас наші вовчі шкури. Та й щоб ніхто нічого не запідозрив нам прийдеться взагалі припинити перекидатися на вовків. – Сем фиркнув. – Тоді як ми будемо захищати Ла Пуш від п’явок і іншої нечисті?
Хлопець сопів від роздратування. Він би й хотів чимось зарадити, але був зв’язаний по руках через свої обов’язки перед усіма.
- Майбутнє покаже, потрібно просто піти й нормально переговорити. Може вони вже охололи після сутички… Я дуже на те сподіваюся!
Після теми Договору все одно розмова кружляла навколо Калленів.
- Оці їхні вибрики - це навіть дуже ненормально.
- Хлопці, тут і шпигун не допоможе! Вони певно у свій клан рідкого кого долучають, а я вже мовчу, щоб комусь лівому довіряв!... Як бачите за такий час мало у них поповнення сталося в клані. Тут потрібно якось по іншому діяти. Моя б воля я їх би розкрив! Нехай тікають із Форксу!
- З Калленами потрібно бути по обережнішими! Тримати їх на відстані висунутої руки! Час все виправить… рано чи пізно. – Сем задумався на хвильку. – Чим довше вони будуть жити у Форксі, тим частіше люди будуть задумуватися чому вони не старішають. Вони будуть вимушені втекти самі.

[Емілі Янг (роль ...]

Емілі уважно слухала кожну репліку, кожне слово. Але продовжувала нерухомо сидіти на дивані, піджавши під себе ноги. Тільки уважний і серйозний погляд її темно-карих очей весь час бігав туди-сюди, залежно від того, хто саме говорив. Дівчині не подобалось все те, що відбувалося зараз. Але що могла змінити вона? В тому і справа, що нічого. Вона навіть боялась щось радити в цій ситуації. А висловити власну думку просто не наважувалася. Залишалося тільки уважно спостерігати за всім і сподіватися, що все буде добре. Що її сім'ї, якою вона вважала зграю, нічого не загрожує. Коли Емілі в черговий раз переводила погляд з одного хлопця на іншого, в її поле зору потрапив настінний годинник.
"Ох, чорт забирай! Я геть забула про кекси!" - дівчина підхопилася з місця і непомітно прошмигнула до печі. На щастя, вона не надто спізнилася. А точніше - прийшла якраз вчасно. Вона вимкнула піч, відкрила її і, взявши зі столу рушник, витягнула деко в якому були готові кекси з родзинками по фірмовому рецепту Янгів. Запах свіжої випічки одразу розповсюдився по всій кухні і, мабуть, по дому. Емілі вдихнула цей запах і посміхнулася.
- Хто хоче свіженьких кексів щойно з печі? - поцікавилася вона, викладаючи кекси у велику металічну тарілку.
"Сподіваюсь, це хоч трохи підніме їм настрій..."

[Дітріх Грімм]

----->Околиці
Він вже бачив будинок, не помітити його було не можливо. Для нього, як для духа, всі речі мали не тільки одну природу, тому запах перевертнів він в прямому сенсі бачив. Будинок був наче прошитий тонким мереживом ліній, їх запах пронизував все в околиці, жодної помилки – нащадки плем’я були тут, і не прості, а саме ті, чий рід вівся ще від його часів і саме від воїнів-духів.
Утлапа скинув куртку, на руках і шиї проступали краплинки поту. Ні, він не змучився, він готувався. Витягуючи з надр свідомості, те заради чого полонив це тіло. Те, що викликало первісний страх, готував нову сутність, щоб в будь-який момент спустити на ворогів справжнього вовка.
Він стояв обличчям до дверей і у весь голос прокричав тираду довгих погроз на своїй рідній мові, але в наступну мить він усвідомив скільки часу пройшло і перейшов на сучасний говір.
- Ей, ви , пси, виходьте чи може хочете прийняти свою смерть обляпавши оселю свою брудною кров’ю? – голос Утлапи гримів і сам він виглядав так , ніби ще мить і взірветься, розносячи все довкола.
Через деякий час з дверей вийшов перший його ворог, скоріше всього ватажок, а за ним ще пару чоловік. Вони не знали, що відбувається і подив був у їх поглядах.
Зовсім не те, що Утлапа думав побачити. Це не були воїни, якими вони були колись, загартованими в боях і покриті шрамами, ні це була купка хлопців, ще не перейшовших у вік повної самостійності, але дух предків без сумнівів жив саме в них, він відчував це дуже чітко.
-І це найкраще, що лишилось від нащадків Таха Акі? – Він дивився, як гнів закипав у їх очах. – Боги, та це буде ще легше ніж здавалось. Я прийшов за помстою і ви заплатите за те що ваші пращури пішли проти мене і за століття забуття. Моє імя Утлапа, запам’ятай те ж того хто приніс вам кару з минулого.
Один з індіанців не витримав, він зістрибнув з ганку і кинувся до Утлапи, тіло його пройшло моментальну метаморфозу і в мить перед ним вже стояв оскалюючи зуби велетенський вовк.
Хаааааааа – засміявся воїн, - І це ви називаєте вовком???Він окинув оком ще стоячих біля дверей хлопців – Дивіться і запам’ятовуйте…
Чоловік впав на в колійки а потім і повністю припав до землі. Це перетворення не було таке швидкісне, але й не поступалось в ефектності. Тіло його викручувало і чути було скрегіт деформуючихся кісток. Плечі розійшлись, руки подовжились , одяг розірвався і клаптями висів на тілі. Фігура плавно піднялась і стала на дві задні кінцівки. Напевно цього не очікував ніхто, велетенський вервольф стояв посеред їхнього газону, порушуючи всі закони природи своїм існуванням, тай ще й посеред білого дня без жодної повні.
Подив був не тільки в тих то стояв біля будинку ,а й перетворишогося вовкулаки. Зловісний рик вервольфа змусив його потупитися назад, він швидко переводив свій погляд то на Утлапу то на товаришів що ще стояли, мов вкопані.
Ну, що ж почнемо Перетворення було досить болісним але величезний навик в контролюванні звірів позволив духу Утлапи втриматись в тілі. Він зігнув свої нові ноги і стрибком рванувся на вовкулаку. Тіло вервольфа крім сили і швидкості щей позволяло робити неймовірні маневри та атаки, Утплапа зхопив однією рукою за горло ще не зреагувавшого вовка, пазурі вїлись в його тіло, і розкривши не широку щелепу впився йому зубами в шию. Вовки дико заскавучав, але ворог не дав йому вирватись. Швидким рухом той обхопив його другою рукой і піднявши його, перекинув, що було сили, через себе . Але вовк встиг викрутитись в польоті і приземлившись на землю кинувся на спину вервольфа, в той момент вже декілька його товаришів в другій формі гнали йому на допомогу. Сутичка розгорялась і прямувала до свого апогею, довкола вже не було нічого, що можна було б назвати суцільною спорудою чи предметом. Двоє вовкулаки лежали по різним куткам і скавчали, ще двоє стояли перед вервольфом вискалюючи зуби. Ліва рука Утлапи була виведена з ладу, намагання підняти чи використати її викликали лише різку біль і посилення витікання крові з неї. Так, він недооцінив цих псів, четверо на одного це занадто багато, але цей прочухан вони запам’ятають. Пара вовків ринулась в атаку, стрибок, він ухилився в право але тут же на нього приземлився другий вовк і впився в розірвану руку. Біль залив його свідомість, але він ще відбивався і наніс удар здоровою лапою, вовкулаці не завдало багато шкоди але відкинуло від вервольфа. Утлапа мав використати останній шанс і ринувся на стоячого перед ним вовкулаку. Знову помирати один він не збирався і планував забрати хоча б одного з собою. Щелепа зжалась і по гострим зубам потекла тепла рідина омиваючи пересохлий в запалі битви язик.

[Леа Клірвотер]

--- Школа Ла Пуш, 19 січня, майже обідня пора

Леа в’юрко пливла до пагорба, де була хатина Улея. Дерева рідшали і було видно обриси убогого будиночку. Клірвотер хотіла з’явитися ефектно, тому надіслала сильний вітер, що ніс за собою все, що міг захопити в своє лоно. Місиво гілляччя, дерев, землі та снігу, передувало появі своєї господарки. Леа виринула на поляну і помітила, що на ній не було того молодого чоловіка, а було щось схоже на вовку, але значно мутоване.
"Що це????" Очі дівчини округлилися від неочікуваної картини. Утлапа на дану мить бився із трьома вовкулаками і ще двоє готувалися до атаки. І він власне бився на рівні, відчайдушно, але чинив гідний опір.
Клірвотер стало страшно через те, що чи кого вона натравила на квілетів. "Господи, якщо цей Утлапа їх переможе, то це ж буде повний капець! Він же із катушок поїде і всіх тут переб’є! І його манія до господарювання над усіма… Що я накоїла!!!!!!!!!!"
Леа охопила справжня паніка. Вона уявляла якусь ідеальну картину розправи над своїми недругами і потім вони приповзуть просити в неї вибачення і все таке, але явно дівчина не бажала ОСЬ ТАКОГО!
"Як же цього Утлапу втихомирити? Як його звідси позбутися? Леа, думай! Ти заварила цю кашу, тобі і розхльобувати! Дуреписько! Чорт! Мамаааааааа….. Як це виправити???"
Єдине, що приходило на думку це наслати на нього щось із своєї магії, щоб хоча б відкинути його він зграї. Дівчина напружилася і наказала вітру вихопити Утлапа подалі від квілетів. Вітер здійнявся і швирнув його кудись в зарослі дерев і кущів. Але його втихомирення було лише на якісь секунди. Дух явно не хотів здаватися. І тут Клірвотер осяяла думка. "Мені потрібно вигнати його дух із того тіла! Я повинна це зробити!"
Вовкулака щодуху налетіла своїм аморфним тілом на дух Утлапи, що дещо відокремлювався від тіла незвичного спотвореного вовка. Вона вчепилася в нього рвучкою хваткою і висмикнула його назовні.
Все навкруги змінило свої контури, будинку, як і не було, поляна й не поляна. Все було огорнуто густим темним туманом. Попереду лише виднівся сизий злий дух.
У скронях шалено пульсувало і Леа, чесно кажучи, боялася вступити з ним у двобій, тому вона почала тікати до свого тіла, маючи надію, що Утлапа буде її переслідувати, але не наздожене. Надію теплілася, адже Клірвотер була найшвидша у зграї, може це її врятує на цей раз.

--- Резервація, водоспад