Бібліотека Опції

[Еліс Каллен]

Округла зала вся вщент заповнена книгами від стелі і до підлоги. Ряди книг систематизованих по країнах, роках та тематиці. Одна з найстаріших бібліотек світу, з книгами, які залишились в одному єдиному екземплярі. Оберігається самим Аро.

[Аро Волтурі]

6 червня 2004 року, вечір

Владика сидів в широкому шкіряному кріслі роботи тепер вже не відомого майстра минулого сторіччя. Погляд його був направлений в одну точку, він згадував минулі події. Тиша бібліотеки йому завжди допомагала, можна було спокійно зібратися з думками, все добре осмислити і скласти план майбутніх дій. "Ці всі події бентежать мене. Звісно я не боюся смерті, це ніби нова пригода, можливість побачити те, що я до цього не бачив, однак я боюся за свій клан. Хоча в нас стільки охорони, що поки ці незрозумілі люди доберуться до кого із нас, Вищих, то їх встигнуть вбити. Охорона, навчена справжніми боями, не підведе." - думки були втішними, тому Аро посміхнувся, таку "справжню" посмішку не бачив ніхто, не для інших очей вона була.
На столі лежала збірка коміксів, які Владика почав збирати тоді, коли в них почали друкувати інформацію про вампірів. Аро хотів бачити настільки люди здогадуються про них, і якою саме інформацією володіють, адже витік інформації можливий, коли на земній кулі вже стільки кланів, які не завжди встигають прослідкувати за всіма. Більшість коміксів були вигадані, однак в деяких було більше інформації ніж у найбільших бібліотеках світу. Владика переглядав час від часу нові, щоб контролювати витік інформації, щоб при потребі пустити помилкову інформацію і виправити становище. В коміксах писалося про багатьох інших створінь, які насправді живуть на землі, а люди думають що вони вигадані. Аро вже давно цікавив один комікс про людей із специфічними здібностями - це були мутанти, які могли управляти природою, зливатися з навколишнім середовищем, читати думки інших та інші здібності. Кілька здібностей мутантів співпадали зі здібностями вампірів, і саме це зацікавило колись Аро. Однак тоді він не придав цьому великої уваги. А зараз, коли Хайді розповідала про про старця, який одним доторком вбив вампіра, Аро пригадав одну із історій, яка розповідала про людину-мутанта із коміксу "Люди Х", яка одним своїм доторком могла вбити або сильно покалічити. "Невже це правда? Люди здогадуються про нас, отже можуть здогадуватися і про таких створінь, як той старець. Він поїхав до Ірландії, можливо саме там в архівах найстарішої бібліотеки треба шукати інформацію про старця і йому подібних." - план складався сам собою, Владика був впевнений що той старець не один, що є і інші.
Аро підсунув до себе ближче ноутбук і почав шукати більше інформації про цих "Людей X", зокрема все нове. Інтернет був великим сміттєзвалищем, однак там можна було знайти і потрібну інформацію, якщо знати як шукати. А там дивись: ниточка за ниточкою і приведе до потрібної інформації.

[Хайді Волтурі]

-- Коридори
Всю дорогу до бібліотеки, яка насправді зайняла лічені секунди, подруги трималися за руки, наче дві школярки, які йдуть індивідуальну бесіду до директора. Ось вони обережно відчинили двері храму знань, зазирнули всередину, стримуючи смішки. Аро сидів в шкіряному фотелі, як завжди величний і прекрасний.
!"Чи не варто було одягтися в картату спідничку і сорочку з краваткою?" - подумала Хайді. Вона була впевнена, що знову зробила щось недостойне і тому глава клану вирішив покарати якось її та Челсі. Проте подрузі вона вирішила про це не казати, щоб не засмучувати її дарма.
Надавши собі більш-менш серйозного і компетентного вигляду, вампірка повільно підійшла до Аро і вклонилася.
- Ви хотіли мене... бачити мій пане? - невелика пауза була не такою вже й помітною, проте Хайді вважала, що це було досить дотепно.
"То не я, то не я була!" - наче карусель в парку розваг, крутилися в рудій голівці слова, але вголос вона додала.
- Чи смію я просити милості у вашої світлості? - низько схилила голову. До визнання своєї провини Хайді завжди ставилася двояко і вибирала один з двох варіантів: або випередити звинувачення і зізнатися наперед, або ж повністю все вперто заперечувати. Але вона ніяк не могла згадати, що ж такого накоїла останнім часом.

[Челсі Волтурі]

-- Коридори

Дівчина тримаючись за руку з Хайді відтворила двері та увійшла до бібліотеки. Ніс Челсі одразу відчув запах цих старих книжок, який водночас змішався з витонченим запахом їхнього господаря. Як тільки вони трохи пройшли то побачили шкіряне крісло в якому сидів Аро. Його погляд був спрямований на екран ноутбука. Вампірка здогадувалась, що робить владика в комп'ютері. Вона знала, що дізнаватись щось цікавеньке про вампірів від людей це просто пристрасть Аро, це було його хоббі. Хоча він і займався багато ще чим. Дівчина побачила, що Хайді зробила трохи серйозніший вигляд і вирішила піти по її прикладу вона також зробила серйозний вигляд і хотіла щось сказати, як рудоволоса вампірка її випередила.
- Ви хотіли мене... бачити мій пане?
Промовила Хайді. Челсі одразу виправила дівчину
- Тобто, Нас пане!
Вона розуміла, що в голові Хайді зараз напевно крутяться, якісь трохи хтиві думки. Вона знала свою подругу дуже добре, і знала які думки виникають у неї коли вона бачить цього красеня. "Ох і розуписниця ти Хайді", посміхнувшись подумала Челсі.
- Чи смію я просити милості у вашої світлості?
А ось ця новина, трохи збентежила Челсі, вона не розуміла чому це Хайді просить милості. Хоча, вона знала яка ж ця Хайді проказниця. Дівчина очікувала відповіді та дізнатись навіщо їх кликали